Поняттня комп'ютерного вірусу.Історія та класифікація вірусів та троянських пррограм.

Комп'ютерний вірус

Комп'ютерний вірус (англ. computer virus) — комп'ютерна програма, яка має здатність до прихованого саморозмноження. Одночасно зі створенням власних копій віруси можуть завдавати шкоди: знищувати, пошкоджувати, викрадати дані, знижувати або й зовсім унеможливлювати подальшу працездатність операційної системи комп'ютера. Розрізняють файлові, завантажувальні та макро-віруси. Можливі також комбінації цих типів. Нині відомі десятки тисяч комп'ютерних вірусів, які поширюються через мережу Інтернет по всьому світу. Необізнані користувачі ПК помилково відносять до комп'ютерних вірусів також інші види зловмисного ПЗ — програм-шпигунів чи навіть спам. За створення та поширення шкідливих програм (в тому числі вірусів) у багатьох країнах передбачена кримінальна відповідальність. Зокрема, в Україні поширення комп'ютерних вірусів переслідується і карається відповідно до Кримінального кодексу (статті 361, 362, 363). Приклади вірусів: Neshta, Staog, Archiveus.

Походження вірусів

Назва програми «комп'ютерний вірус» походить від однойменного терміну з біології за її здатність до саморозмноження. Саме поняття «комп'ютерного вірусу» з'явилося на початку 1970-тих і використовувалося у програмуванні та літературі, зокрема, у фантастичному оповіданні «Людина в рубцях» Грегорі Белфорда. Проте, автором терміну вважається Фред Коен, який у 1984 році опублікував одну з перших академічних статей, що були присвячені вірусам, де і було використано цю назву.

Класифікація

Не існує єдиної системи класифікації та іменування вірусів (хоча спроба створити стандарт була зроблена на зустрічі CARO в 1991 році).

Прийнято розділяти віруси за:

• об'єктами, які вражаються (файлові віруси, завантажувальні віруси, анти-антивірусні віруси, скриптові віруси, макро-віруси, мережеві черв'яки).
• способом зараження (перезаписуючі віруси, віруси-компаньйони, файлові хробаки, віруси-ланки, паразитичні віруси, віруси, що вражають вихідний код программ)
• операційними системами і платформами, які вражаються (DOS, Microsoft Windows, Unix, Linux, інші)
• активністю (резидентні віруси, нерезидентні віруси)
• технологіями, які використовуються вірусом (нешифровані/шифровані віруси, поліморфні віруси, стелс-віруси (руткіт і буткіт))
• деструктивними можливостями (нешкідливі віруси, безпечні віруси, небезпечні віруси, дуже небезпечні віруси)
• мовою, якою написаний вірус (асемблер, високорівнева мова програмування, скриптова мова, інші).
• 
  

  Історія

  Історія свідчить, що ідею створення комп'ютерних вірусів окреслив письменник-фантаст Т. Дж. Райн, котрий в одній із своїх книжок, написаній в США в 1977 р., описав епідемію, що за короткий час охопила біля 7000 комп'ютерів. Причиною епідемії став комп'ютерний вірус, котрий передавався від одного комп'ютера до другого, прокрадався в їхні операційні системи і виводив комп'ютери з-під контролю людини.
  В 70-х роках, коли вийшла книжка Т.Дж. Райна, описані в ній факти здавалися фантастикою, і мало хто міг передбачати, що вже в кінці 80-х років проблема комп'ютерних вірусів стане великою дійсністю, хоч і не смертельною для людства в єдиноборстві з комп'ютером, але такою, що призвела до деяких соціальних і матеріальних втрат. Під час досліджень, проведених однією з американських асоціацій з боротьби з комп'ютерними вірусами, за сім місяців 1988 р. комп'ютери, які належали фірмам-членам асоціації, піддавались дії 300 масових вірусних атак, які знищили близько 300 тис. комп'ютерних систем, на відтворення яких було затрачено багато часу і матеріальних затрат. В кінці 1989 р. в пресі з'явилося повідомлення про знаходження в Японії нового, надзвичайно підступного і руйнівного віруса (його назвали хробаком), за короткий час він знищив дані на великій кількості машин, під'єднаних до комунікаційних ліній. Переповзаючи від комп'ютера до комп'ютера, через з'єднувальні комунікації, «хробак» знищував вміст пам'яті, не залишаючи ніяких надій на відновлення даних.
  У 1992 році з'явився перший конструктор вірусів для PC — Virus Creation Laboratory (для Amiga конструктори існували і раніше), а також готові поліморфні модулі (MtE, DAME і TPE) і модулі шифрування для вбудовування в нові віруси. У кілька наступних років було остаточно відточено стелс і поліморфні технології (SMEG.Pathogen, SMEG.Queeg, OneHalf, 1994; NightFall, Nostradamus, Nutcracker, 1995), а також випробувано самі незвичайні способи проникнення в систему і зараження файлів (Dir II — 1991, PMBS, Shadowgard, Cruncher — 1993). Крім того, з'явилися віруси, що заражають об'єктні файли (Shifter, 1994) і вихідні тексти програм (SrcVir, 1994).
  З поширенням пакету Microsoft Office набули поширення макровіруси (Concept, 1995). У 1996 році з'явився перший вірус для Windows 95 — Win95.Boza, а в грудні того ж року — перший резидентний вірус для неї — Win95.Punch. З поширенням мереж та Інтернету файлові віруси все більше орієнтуються на них як на основний канал роботи (ShareFun, 1997 — макровірус MS Word, що використовує MS-Mail для поширення, Win32.HLLP.DeTroie, 1998 — сімейство вірусів-шпигунів, Melissa, 1999 — макровірус і мережевий черв'як, який побив усі рекорди за швидкістю поширення). Еру розквіту «троянських коней» відкриває утиліта прихованого віддаленого адміністрування BackOrifice (1998) і пішли за нею аналоги (NetBus, Phase). Вірус Win95.CIH досяг апогею в застосуванні незвичайних методів, переписуючи Flash Bios заражених машин (епідемія в червні 1998 вважається найбільш руйнівною за попередні роки).
  В кінці 1990-x — на початку 2000-x з ускладненням ПЗ та системного оточення, масовим переходом на порівняно захищені Windows сімейства NT, утвердженням мереж як основного каналу обміну даними, а також успіхами антивірусних технологій у виявленні вірусів, побудованих за складними алгоритмами, останні стали все більше замінювати впровадження у файли на впровадження в операційну систему (незвичайний автозапуск, руткіти) і підміняти поліморфізм величезною кількістю видів (число відомих вірусів зростає експоненціально).
  Разом з тим, виявлення в Windows та іншому поширеному програмному забезпеченні численних вразливих місць відкрило дорогу черв'якам-експлоїтам. У 2004 р. безпрецедентні за масштабами епідемії викликають MsBlast (більше 16 млн систем за даними Microsoft [15]), Sasser і Mydoom (оціночні збитки 500 млн. дол і 4 млрд дол. відповідно). Крім того, монолітні віруси в значній мірі поступаються місцем комплексам шкідливого ПЗ з поділом ролей і допоміжними засобами (троянські програми, завантажувачі / дропери, фішингові сайти, спам-боти і павуки).
  Також розквітають соціальні технології — спам і фішинг — як засіб зараження в обхід механізмів захисту ПЗ. Спочатку на основі троянських програм, а з розвитком технологій p2p-мереж — і самостійно — набирає обертів найсучасніший вид вірусів — хробаки-ботнети (Rustock, 2006, бл. 150 тис. ботів; Conficker, 2008–2009, понад 7 млн ​​ботів; Kraken, 2009, бл. 500 тис. ботів).
  Віруси у складі іншого зловмисного ПЗ остаточно оформляються як засіб кіберзлочинності.
  Термін походить від оповідання про Троянського коня з давньогрецької міфології, через використання троянцями різновиду соціальної інженерії, видаючи себе за безпечні й корисні застосунки, для того аби переконати жертв встановити їх на компютер. Вважається, що першим цей термін в контексті компьютерної безпеки використав у своєму звіті «Computer Security Technology Planning Study» Деніел Эдвардс, співробітник АНБ.^[1] Приклади троянів: Pinch, TDL-4, Trojan.Winlock, Clampi
• Троянські програми (англ. Trojan Horses, Trojans) — різновид шкідницького програмного забезпечення, яке не здатне поширюватися самостійно (відтворювати себе) на відміну відвірусів та хробаків, тому розповсюджується людьми.

  Способи видалення

  Загалом, троянські програми виявляються та видаляються антивірусним і антишпигунським ПЗ так само, як і інші шкідницькі програми. Проте їх складніше виявити контекстними методами антивірусів (заснованих на пошуку відомих програм), бо їх розповсюдження краще контролюється й екземпляри програм потрапляють до специалів антивірусної індустрії з більшою затримкою, ніж саморозповсюджувані шкідницькі програми. Однак еврістичні (пошук алгоритмів) і проактивні (стеження) методи на стількі ж дієві.
• 

Спосіб пошуку інформації на комп'ютерах

Щоб запустити засіб пошуку інформації системи Windows ХР, потрібно скористатися кнопкою Пуск і командою Знайти головного меню.

Відкриється вікно Результати пошуку, де замість області завдань ліворуч міститиметься панель помічника з пошуку.
На панелі розташовано кілька посилань, що дають змогу шукати різні об'єкти, а також змінювати стандартні параметри помічника з пошуку. Зокрема, можна шукати зображення, аудіо- та відеозаписи (посилання Малюнки, музику або відео), документи інших типів (Документи (текстові файли, електронні таблиці тощо)), папки та файли будь-якого типу (Усі файли й папки).                           

                     

Наприклад, якщо в поле Ім'я файлу або частина імені ввести intern*t, то серед інших буде знайдено файли з такими іменами:

internet — * замінює символ е;

InternetDirect — * замінює символ е в частині імені файлу (Internet);

internet — * замінює символ а;

international — * замінює символ а в частині імені файлу (internat);

internal_securecrt — * замінює послідовність символів al_securecr.

                                                           Системні утиліти

Утилі́та (англ. Utility program, utility) — сервісна програма, що допомагає керувати файлами, отримувати інформацію про комп'ютер, діагностувати й усувати проблеми, забезпечувати ефективну роботу системи. Утиліти розширюють можливості ОС.

Робота з об'єктами файлової системи.

Папку можна створити:
•   на робочому столі;
•   на дискеті або оптичному диску CD-RW або DVD-RW;
•   на вінчестері;
•   всередині будь-якої папки.
Щоб створити власну папку, необхідно виконати такі .дії:
•   відкрити вікно «Мой компьютер»;
•  у вікні «Мой компьютер» двічі клацнути на піктограмі диска (наприклад, D:), де буде створена папка;
•   на вільному місці вікна папки диска клацнути правою кнопкою миші - відкриється контекстне меню;
•   встановити вказівник миші на команду «Создать * » - від¬криється додатковий список (див. малюнок);
•   перевести вказівник миші у додатковий список і клацнути на команді «Папку»;
•   контекстне меню і список щезнуть, у вікні диска з'явиться піктограма папки, поруч - прямокутник для запису назви;                                      
Необхідно запам'ятати, на якому диску і з яким іменем знахо¬дься власна папка, щоб зберігати в ній свої документи. Час від су можна переглядати її зміст, для чого кожного разу доведеться укривати вікно «Мой компьютер», далі відкривати вікно диска, знаходиться папка, і, нарешті, відкривати свою папку.
Перейменування:
Копіювання: – це створення нового об’єкта, зміст якого збігається зі змістом первинного об’єкта.
Переміщення: – це переписування об’єкта в новий каталог.
Для переміщення (копіювання) об'єкта (файла або папки) лівою кнопкою миші необхідно виконати такі дії:
•   послідовно відкриваючи папки у лівій половині вікна, пройти шлях до папки, у якій знаходиться потрібний об'єкт (файл або папка) - в правому полі з'явиться її вміст;
•   у правому вікні встановити вказівник миші на об'єкт, натиснути ліву кнопку і, не відпускаючи (!) її, перетягти його на потрібну папку в лівій половині і, коли вона виді¬литься кольором, відпустити кнопку.
Якщо файл або папку перетягують в межах одного диску, то він переміщається (зникає на старому місці і з'являється на новому). Якщо ж файл (або папку) перетягують з одного диска на інший, то він копіюється (залишається на старому місці і з'являється на новому). Цю операцію краще робити у режимі великих значків (на робочому столі у контекстному меню виконати команду «Свой¬ства» «=> «Эффекты» «=> «Использовать крупные значки»). При виконанні операції перетягування початківці можуть помилково «вкинути» об'єкт не в ту папку.
Для скасування помилкової дії необхідно відкрити меню «Правка» і виконати команду «Отменить» або натиснути клавіші Ctrl + Z.
З мовчазної згоди під час перетягування Windows показує виконувану дію значками для візуального контролю:
піктограма об'єкта без позначень    - переміщення;
піктограма об'єкта має праворуч внизу - копіювання;
Можна примусово виконати потрібну дію, натиснувши і утри¬муючи спеціальну клавішу при виконанні перетягування: Shift       - тільки переміщення;
Ctrl   - тільки копіювання.
Для дій з групою файлів необхідно їх виділити. Щоб виділити групу файлів, розташованих один за одним, необхідно, утримуючи клавішу Shift, клацнути на першому та останньому файлі.
Файли, розташовані у довільному порядку, виділяють почерговим клацанням при притиснутій клавіші Ctrl.
Переміщення об'єктів правою кнопкою миші
Переміщати (копіювати) об'єкти можна і правою кнопкою миші, для чого необхідно виконати такі дії:
•    встановити вказівник миші на об'єкт, натиснути праву кнопку і, не відпускаючи (!) її, перетягти об'єкт на потрібну папку в лівій половині і відпустити кнопку - з'явиться контекстне меню;
•   у контекстному меню виконати команду «Переместить» або «Копировать».

Видалення: Видалити непотрібний об'єкт (документ, папку або їхній ярлик) можна одним із способів:
•   на робочому столі або у відкритій папці встановити вказів¬ник миші на піктограму об'єкта, викликати контекстне ме¬ню (клацнути правою кнопкою миші), виконати команду «Удалить»;
•   у вікні відкритої папки позначити потрібний об'єкт (встано¬вити вказівник миші на піктограму, клацнути лівою кноп¬кою), на лівій панелі вікна виконати команду «Удалить файл (папку)»;
•   з робочого столу або з відкритої папки перетягти піктогра¬му об'єкта і відпустити над піктограмою «Корзина»;  
•   виділити об'єкт і натиснути на клавіатурі клавішу   Delete або на панелі інструментів кнопку. Об'єкт на ста¬рому місці зникне і опиниться у вікні «Корзина».

Ярлик 
(англ. Shortcut) — файл зв'язку, який служить покажчиком на об'єкт (наприклад, файл, який потрібно певним чином обробити), програму або команду і містить додаткову інформацію. Найчастіше ярлики створюються на стільниці для швидкого (зручного) запуску програм, що знаходяться в «незручних» місцях. Ярлик має містити посилання на файл або каталог, що викликає. Ярлик може містити також посилання на зображення, піктограму (з-за чого між ярликами є відмінність). Ярлик можна створити відповідною командою «створити ярлик» за допомогою контекстного меню робочого столу.

Розмір файлу ярлика становить зазвичай від декількох десятків до декількох сотень байт. Зміна властивостей об'єкта, на який посилається таке посилання призводить до зміни її вмісту, а видалення або переміщення об'єкта (зміна шляху до нього в файлової системі) — до її непрацездатності.

Бу́фер обміну 

(англ. clipboard) — проміжне сховище даних, що призначається для переносу або копіювання між застосунками або частинами одного застосунка.

Застосунок може використати свій власний буфер обміну, доступний тільки в ньому, або загальний, надаваний операційною системою або іншим середовищем через певний інтерфейс.

Буфер обміну деяких середовищ дозволяє вставку скопійованих даних у різних форматах залежно від застосунку-отримувача, елемента інтерфейсу й інших обставин. Наприклад, текст, скопійований з текстового процесора, може бути вставлений з розміткою в застосунки, що її підтримують, і у вигляді простого тексту в інші.Вставити об'єкт із буфера обміну можна скільки завгодно раз. Як правило, при копіюванні інформації в буфер його попередній вміст пропадає. Але, наприклад, буфер в Microsoft Office може зберігати одночасно до 24 об'єктів, текстових чи графічних. Деякі робочого середовища включають програму для ведення протоколу останніх значень буфера й взяття вже перезаписаних

Поняття файлової системи

                                       Фа́йлова систе́ма — спосіб організації даних, який використовується операційною системою для збереження інформації у вигляді файлів на носіях інформації. Також цим поняттям позначають сукупність файлів та директорій, які розміщуються на логічному або фізичному пристрої. Створення файлової системи відбувається в процесі форматування.

В залежності від організації файлів на носії даних, файлові системи можуть поділятись на:

• ієрархічні файлові системи — дозволяють розміщувати файли в каталоги;
• плоскі файлові системи — не використовують каталогів;
• кластерні файлові системи — дозволяють розподіляти файли між кількома однотипними фізичними пристроями однієї машини;
• мережеві файлові системи — забезпечують механізми доступу до файлів однієї машини з інших машин мережі;
• розподілені файлові системи — забезпечують зберігання файлів шляхом їх розподілу між кількома машинами мережі.

                      

Сучасні файлові системи

Сучасні файлові системи (ФС) являють собою ієрархічні структури каталогів. Хоча загальна концепція всіх ФС, в принципі, однакова, в реалізації є деякі відмінності. Два вартих уваги приклади — це символи-розділювачі каталогів та чутливість до регістру. Юнікс-подібні операційні системи (ОС) (BSD, Linux, Mac OS X) та AmigaOS використовують у якості розділювача каталогів символ похилої риски (/), в той час як DOS використовує цей символ для завдавання додаткових опцій у командному рядку, а в якості розділювача прийнято вживати символ зворотної похилої риски (\). У Microsoft Windows прийнята та ж конвенція за винятком китайської та корейської версій, де розділювачем є знак запитання (?). Версії MacOS до Х використовували у якості розділювача двокрапку; RISC OS — дефіс.

У Юнікс-подібних ОС у назві файлу може використовуватись будь-який символ за винятком похилої риски і вони чутливі до регістру. Назви файлів у Microsoft Windows не є чутливими до регістру.

ФС можуть бути журнальними або не журнальними. Журнальні файлові системи пишуть інформацію двічі: спершу до журналу дій файлової системи, потім до її належного місця в звичайній файловій системі. В разі аварії система може автоматично відновлювати свій вміст до узгодженого стану програючи частину журналу. В той же час не журнальним файловим системам потрібно зробити перевірку усієї файлової системи спеціальними програмами, такими як fsck або scandisk.

Більшість дистрибутивів Лінукс підтримують більшість (або всі) перелічені ФС: ext2, ext3, ReiserFS, Reiser4, GFS, GFS2, OCFS, OCFS2, NILFS, XFS, JFS, загалом як і FAT та NTFS.

Microsoft Windows підтримує лише FAT12, FAT16, FAT32, та NTFS. Серед них NTFS є найефективнішою та єдиною, на котру може бути встановлена Windows Vista. Windows Embedded CE 6.0 включає також підтримку ExFAT, призначеної для роботи на портативних пристроях.

Mac OS X підтримує HFS+ у якості первинної ФС та кілька інших як допоміжних.

На додачу всі ці (та інші) ОС підтримують файлові системи змінних носіїв — FAT12 для дискет, ISO 9660 та UDF (Universal Disk Format) для компакт-дисків та DVD відповідно. Windows Vista та Linux зядром версії 2.6 підтримують розширення UDF, котрі дозволяють перезаписувати вміст DVD як у звичайних дискетах.

Загальні відомості про системне, службове, прикладне програмне забезпечення.Фахівці створили багато програм для задач, які виникають у різних сферах діяльності людей, їх сукупність утворює інформаційну складову інформаційної системи, яку називають програмним забезпеченням ПК. Завдяки програмному забезпеченню комп’ютери використовуються практично в усіх сферах нашого життя.

Сучасне програмне забезпечення різнопланове. Його умовно можна поділити на категорії:

Системні програми призначені для підтримки функціювання комп’ютера і створення користувачеві зручних умов роботи. До системних програм належать операційні системи, операційні оболонки, сервісні програми (утиліти).

Прикладні програми призначені для розв’язання типових практичних задач. Вони допомагають людині в різних сферах її діяльності. Найпоширеніші такі групи програм:

текстові, графічні й відеоредактори — програми для створення й опрацювання текстів, графіки і відео;
видавничі системи — програми для виготовлення книжок чи іншої поліграфічної продукції;
електронні таблиці — програми для опрацювання числових чи текстових даних, наведених у таблицях;
системи керування базами даних — програми для опрацювання структурованих великих обсягів даних з різноманітних галузей
людської діяльності;
системи автоматизованого проектування — програми для побудови креслень і керування процесом конструювання різних механізмів;
навчальні системи — програми для вивчення різних тем практично з усіх предметів;
, інструментальні засоби, системи чи середовища програмування — засоби для створення (підготовки й виконання) програм користувачами на базі різних мов програмування: Бейсік, Паскаль, Сі тощо;
 програми для роботи в мережах тощо.